смирно
СМИ́РНО.
1. Присл. до сми́рний.
І знов похилилась голова униз смирно й ласкаво, мов голова ласкавого раба (І. Нечуй-Левицький);
[Матушка Ігуменя:] Краще зайди у церкву та богу помолися, а тоді й до мене зайдеш, коли хоч, та тихо та смирно побалакаєм (Панас Мирний).
2. у знач. виг., військ., заст. Струнко.
– Смирно! – гримнув старшина, відчиняючи двері і вступаючи в хату (Б. Грінченко);
[Степан:] Смирно, товаришу боєць! Як стоїте перед старшим сержантом? (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)