смирний
СМИ́РНИЙ, а, е.
Покірний, лагідний (про людину); спокійний, не норовистий, не злий (про тварину).
– Усе парубоцтво – як один. Усіх знаємо, усі чесні, усі добрі, усі смирні (Г. Квітка-Основ'яненко);
Каленяк уже давно не бачив свою дружину такою смирною. Побоювався, що вчинить веремію, а вийшло навпаки – принишкла (М. Ю. Тарновський);
Воли такі смирні, тихі... (Панас Мирний);
// у знач. ім. сми́рний, ного, ч.; сми́рна, ної, ж. Покірна, лагідна людина.
Смирного й на тім світі б'ють (Номис);
Кожному упала нарізна дорога, – Смілому багата, смирному убога (Я. Щоголів);
// Який виражає покірність, лагідність.
Смирний голос;
Смирні очі;
// Спокійний у вияві, протіканні (про життя, роботу і т. ін.).
Чи ж не казав ти мені, що злетіла корона злотиста з мого чола з того часу, як я до роботи взялась, тихої, смирної (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)