смутити
СМУТИ́ТИ, смучу́, сму́тиш, недок., кого.
1. Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось.
Смутить мене, що не скоро дістану од тебе листа і знов буду турбуватися (М. Коцюбинський);
– Тату, – раптом озвалась Мирослава. – Мені дуже тяжко смутити тебе, але сьогодні таке сталося, що я не можу... (А. Головко);
// Наповнювати смутком (серце, душу).
Коломийки мої любі, що в вас таке миле? Та не смутіть – розвеселіть серце нещасливе! (з народної пісні);
І слово кожнеє, яке єси прорік [поет], Смутить нам буде серце бідне (В. Самійленко).
2. перен. Робити що-небудь похмурим; засмучувати.
Дідівські ікони, обквітчані жовтими гвоздиками та васильками, потемніли, злиняли й смутили головний куток хати (Л. Яновська);
Ополудні йду до моря і здаля Бачу, що воно сміється, як маля. І мені його смутити стало жаль (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)