собацюга
СОБАЦЮ́ГА, и, ч. і ж.
1. Збільш. до соба́ка 1.
Гавкнуло, як із бочки, – і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С. Васильченко);
Розжився [Селентій], розбагатів, поприв'язував собацюг по чотирьох кінцях подвір'я, щоб стерегли замазані в бовдур золоті червінці (Григорій Тютюнник).
2. розм. Те саме, що соба́ка 1.
– Султан! Брат ти мій! .. Султан?! Ах ти ж, собацюга моя... (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)