соболь
СО́БОЛЬ, я, ч.
1. Хижий ссавець родини куницевих із темно-коричневим або темно-бурим шовковистим пухнастим хутром.
Тепер соболь є об'єктом кліткового звірництва (з наук. літ.);
Бувало і соболя бив [Чепиж], і куницю (І. Нехода).
2. Хутро цієї тварини; виріб із такого хутра.
– Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм “тріумфом”, і сибірські багачі дарували мені соболі й самоцвіти (Леся Українка);
На гусарах були кунтуші оксамитові, підбиті шовком й облямовані дорогими соболями (І. Нечуй-Левицький);
* У порівн. В мене брови – як той соболь (Я. Щоголів).
3. розм. Ласкаве називання чоловіка (перев. при звертанні).
– Козаченьку, мій соболю! Візьми мене із собою – Помандрую я з тобою! (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)