соболь
СО́БОЛЬ, я, ч.
1. Невелика хижа тварина родини куницевих із темно-коричневим або темно-бурим шовковистим пухнастим хутром.
Останнім часом соболь так розплодився, що ріст його доводиться обмежувати. Бо соболь — хижак і знищує білок (Знання.., 9, 1969, 17);
Бувало і соболя бив [Чепиж], і куницю (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 146).
2. Хутро цієї тварини; виріб із такого хутра.
— Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм «тріумфом», і сибірські багачі дарували мені соболі й самоцвіти (Л. Укр., III, 1952, 704);
На гусарах були кунтуші оксамитові, підбиті шовком й облямовані дорогими соболями (Н.-Лев., VII, 1966, 218);
*У порівн. В мене брови — як той соболь (Щог., Поезії, 1958, 81).
3. розм. Ласкаве називання чоловіка (перев. при звертанні).
— Козаченьку, мій соболю! Візьми мене із собою — Помандрую я з тобою! (Чуб., V, 1874, 84).
Словник української мови (СУМ-11)