собі
СОБІ́.
1. Дав. в. одн. зворотного займ. себе́.
2. част., розм. Уживається при дієсловах, а також при інших словах, які виступають у ролі присудка, підкреслюючи, що дія відбувається вільно, незалежно.
Стануть собі [закохані], обіймуться, – Співа соловейко; Послухають, розійдуться, – Обоє раденькі (Т. Шевченко);
Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (М. Рильський);
Ви бачите, як він [майстер] коло печі ходить, збоку вам здається, що він лікар собі, маленький біленький лікар (Ю. Яновський);
Жила проти нас міщаночка .. Було, як не побачиш, весела собі, щебетлива (Марко Вовчок).
Іди́ (іді́ть) собі́ див. іти́.
◇ Знай собі́ див. зна́ти;
(1) І (й) собі́ – також, слідом за кимсь, у свою чергу.
– Якове! о Якове! – кличу. Мовчить, неначе не чує, спить. Тоді я й собі на бік, та й справді заснув (Марко Вовчок);
Розсердився старий, гримнув дверима, пішов. А Карпо й собі надувся, мов індик (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)