собі

СОБІ́.

1. Дав. в. одн. зворотного займ. себе́.

2. част., розм. Уживається при дієсловах, а також при інших словах, які виступають у ролі присудка, підкреслюючи, що дія відбувається вільно, незалежно.

Стануть собі [закохані], обіймуться, – Співа соловейко; Послухають, розійдуться, – Обоє раденькі (Т. Шевченко);

Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (М. Рильський);

Ви бачите, як він [майстер] коло печі ходить, збоку вам здається, що він лікар собі, маленький біленький лікар (Ю. Яновський);

Жила проти нас міщаночка .. Було, як не побачиш, весела собі, щебетлива (Марко Вовчок).

Іди́ (іді́ть) собі́ див. іти́.

◇ Знай собі́ див. зна́ти;

(1) І (й) собі́ – також, слідом за кимсь, у свою чергу.

– Якове! о Якове! – кличу. Мовчить, неначе не чує, спить. Тоді я й собі на бік, та й справді заснув (Марко Вовчок);

Розсердився старий, гримнув дверима, пішов. А Карпо й собі надувся, мов індик (М. Коцюбинський).