собі

СОБІ́.

1. Дав. в. одн. зворотного займ. себе́.

2. част., розм. Уживається при дієсловах, а також при інших словах, які виступають у ролі присудка, підкреслюючи, що дія відбувається вільно, незалежно.

Стануть собі [закохані], обіймуться, — Співа соловейко; Послухають, розійдуться, — Обоє раденькі (Шевч., І, 1963, 56);

Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (Рильський, І, 1960, 248);

Ви бачите, як він [майстер] коло печі ходить, збоку вам здається, що він лікар собі, маленький біленький лікар (Ю. Янов., II, 1958, 241);

Жила проти нас міщаночка.. Було, як не побачиш, весела собі, щебетлива (Вовчок, І, 1955, 261).

◊ Знай собі́ — не зважаючи ні на що, ні на кого.

Ніби в хаті, На холоді сердешна мати Під тином, знай собі, сидить (Шевч., II, 1963, 118);

І (й) собі́ — також, слідом за кимсь, у свою чергу.

— Якове! о Якове! — кличу. Мовчить, неначе не чує, спить. Тоді я й собі на бік, та й справді заснув (Вовчок, І, 1955, 74);

Розсердився старий, гримнув дверима, пішов. А Карпо й собі надувся, мов індик (Коцюб., І, 1955, 302);

Нічо́го собі́:

а) (при дієсл.) досить добре, непогано.

Годують нічого собі, в 11 сніданок з 4 страв, в 6&́189; обід з 6 страв, фрукти і кава (Коцюб., III, 1956, 348);

б) (при ім.) такий, як треба, досить добрий, непоганий.

Нічого собі хазяїн Микола вдався (Гр., І, 1963, 316);

— Воно й справді кава нічого собі (Хотк., II, 1966, 11);

Таки́й собі́ див. таки́й;

Так собі́ див. так.