соловейко
СОЛОВЕ́ЙКО, а, ч.
1. Пестл. до солове́й.
Усі хатки у розквітчаних садках, як у білих вінках, славно соловейко щебече (Марко Вовчок);
Бджоли гули, пташки щебетали, а соловейко виспівував – аж у вухах лящало (А. Тесленко);
Соловейко – корисна птичка, вона черв'ячки та кузьки всякі їсть (Остап Вишня);
Гомін маршу .. збуджує Маковея. Наче крізь величний радісний оркестр пролітає він, ротний соловейко. Йому хочеться співати (О. Гончар);
* У порівн. Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче (Т. Шевченко);
Любка співала, мов соловейко в гаю, та вишивала великий рушник (І. Нечуй-Левицький).
2. Те саме, що солове́й 1.
Серед лучних і лісових комахоїдних птахів, які приносять велику користь населенню, добре відомий співець соловейко (з наук.-попул. літ.).
3. розм. Дитяча іграшка-свисток, зроблена у вигляді пташки.
Внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна]: І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці, і червоний З фольги образочок, А Карпові соловейка Та коників пару (Т. Шевченко).
◇ Співа́ти (виво́дити, розлива́тися, залива́тися) солове́йком (солов'є́м) див. співа́ти;
(1) Як у Спа́сівку солове́йко заспіва́є, ірон. – уживається для повного заперечення змісту зазначеного речення; ніколи.
[Марися:] За вас я тоді вийду заміж, як у Спасівку соловейко заспіває (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)