соловей
СОЛОВЕ́Й, в'я́, ч.
1. Маленький перелітний птах родини мухоловкових із сіруватим оперенням, який відзначається чудовим співом.
Соловей співає, поки дітей не виведе (прислів'я);
Солов'ї з обох боків ставу по вербах висвистували (П. Куліш);
Колись від скрути й гаму я Пішов в зеленую діброву Послухать пісню солов'я (Я. Щоголів);
Довкола тьохкали солов'ї, а то чомусь стало тихо-тихо (П. Панч);
* Образно. Лягла зима, і білі солов'ї Затьохкали холодними вустами (М. Вінграновський);
* У порівн. Я хочу співать, як в саду соловей... (М. Рильський).
2. перен., розм. Людина, яка має гарний, перев. високий голос і володіє мистецтвом співу;
// Про поета-лірика.
У золоті моря очей дивлюсь не надивлюся... Я – України соловей (В. Сосюра);
// ірон. Балакун, базіка.
(1) Солове́й розбі́йник – образ напівчудовиська напівлюдини в билинах.
Словник української мови (СУМ-20)