солом'яний
СОЛО́М'ЯНИЙ, а, е.
1. Прикм. до соло́ма.
Парубок обіперся підборами в сніг, натиснув плечима, і солом'яна хура зсунулася набік (А. Шиян);
У садочок входить молодий хлопець в солом'яному брилі (Т. Шевченко);
Солом'яна стріха;
Солом'яні корми;
Солом'яний курінь;
// Із будівлями, вкритими соломою (про село).
На цілому селі не видно було ні одного дерева, навіть верби. То було село зовсім солом'яне та очеретяне (І. Нечуй-Левицький);
Село солом'яне було, Куди не глянеш – стріхи (С. Воскрекасенко);
// Який утворюється при згорянні соломи.
Високо і струнко здіймається над хатами солом'яний дим (П. Панч);
Солом'яний попіл;
// Якого годують соломою.
Сінним конем та молом'яним волом недалеко заїдеш (Номис).
2. Який має колір соломи; світло-жовтий.
Завадки вже не було на сцені. На його місці стояв юнак з буйною солом'яною чуприною (Ірина Вільде);
// Схожий на солому.
Перебирала [Ксеня] руками кінчик солом'яної коси, перекинутої через плече (С. Голованівський);
Солом'яне волосся;
Солом'яний місяць.
3. перен. Який легко можна порушити; нестійкий, неміцний.
Краще солом'яна згода, як золота звада (прислів'я);
Їй його “щирість” ще зашкодить, а досягти вона може хоч солом'яної згоди, яка завжди краща за золоту зваду (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)