сонант

СОНА́НТ, а, ч., лінгв.

1. Приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом; сонарський приголосний.

Разом з р, л, м, н, і, j (й) білабіальне в (w) залучаємо до сонантів (з навч. літ.).

2. У деяких слов'янських мовах – приголосний який може бути складотворчим.

Значення в інших словниках

1. сонант — сона́нт іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. сонант — -а, ч. 1》 Приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом. 2》 У деяких слов'янських мовах – приголосний або півголосний звук, який один або разом з іншими звуками утворює склад.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сонант — сона́нт [від лат. sonans (sonantis) – той, що звучить] дзвінкий приголосний звук, що разом з іншими звуками в деяких мовах може утворювати склад слова (напр., л, м, н, р).  Словник іншомовних слів Мельничука
4. сонант — СОНА́НТ, а, ч. 1. Приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом. Разом з р, л, м, н, і, j (й) білабіальне в (w) залучаємо до сонантів (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 188).  Словник української мови в 11 томах