соня
СО́НЯ, і, ч. і ж.
1. розм. Те саме, що сонько́.
– І не сором дівці отакій соні бути? (Панас Мирний);
Рано-вранці, ще до схід сонця, він уже розбудив комсомольців. – .. Ану, соні, годі потягатися, годі вилежуватись! (О. Донченко);
Валька була страшенна соня, і припущення, що в цей час вона могла не спати, було неймовірне (І. Сенченко).
2. тільки ж. Невеличка жовтувато-сіра тварина ряду гризунів (схожа на білку), що проводить зиму в сплячці.
Соня лісова в Радянських Карпатах дуже поширена (з наук. літ.);
Лісова соня – маленька звірина, збентежено визирнула з покинутого сорочачого гнізда, яке вона облюбувала собі на зиму (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)