сопільник

СОПІ́ЛЬНИК, а, ч.

Те саме, що сопілка́р.

І голос гуслярів, і співаків, і сопільників, і сурмачів уже не буде чутий в тобі! І вже не знайдеться в тобі жадного мистця й ніякого мистецтва, і шум жорен уже не буде чутий в тобі! (Біблія. Пер. І. Огієнка).

Значення в інших словниках

1. сопільник — сопі́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. сопільник — -а, ч., рідко. Те саме, що сопілкар.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сопільник — Сопі́льник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. сопільник — Сопільник, -ка м. Свирѣльщикъ. Ісус побачив сопільників. Св. Мт. IX. 23.  Словник української мови Грінченка