1. Словник української мови у 20 томах

сопільник

СОПІ́ЛЬНИК, а, ч.

Те саме, що сопілка́р.

І голос гуслярів, і співаків, і сопільників, і сурмачів уже не буде чутий в тобі! І вже не знайдеться в тобі жадного мистця й ніякого мистецтва, і шум жорен уже не буде чутий в тобі! (Біблія. Пер. І. Огієнка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сопільник — сопі́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. сопільник — -а, ч., рідко. Те саме, що сопілкар. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. сопільник — Сопі́льник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. сопільник — Сопільник, -ка м. Свирѣльщикъ. Ісус побачив сопільників. Св. Мт. IX. 23. Словник української мови Грінченка