соромитися
СОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. соро́мляться; недок., кого, чого, за кого – що, без дод., з інфін.
1. Відчувати сором (у 1 знач.).
– Карі очі В неволі гаснуть; розковать [розкувать] Козак сестру свою не хоче, Сам не соромиться конать В ярмі (Т. Шевченко);
Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось; .. він тепер соромився свого давнього безпуття (Панас Мирний);
– Таке безстидство в очі говорить [Гервасій] і ні крапельки не соромиться (М. Стельмах).
2. Відчувати незручність перед ким-небудь за когось, щось; ніяковіти.
Ви немов соромитесь трохи за сі вірші (Леся Українка);
Стало зрозуміло малій Катерині: Мариня соромилась за неї (Ірина Вільде);
// Почувати себе ніяково.
Настя притягла Соломію до стола. Соломія все опиналась та соромилась (І. Нечуй-Левицький);
Тоня й Віталій сиділи в кузові нарізно, .. ніби трохи соромились одне одного (О. Гончар);
// Виявляти сором'язливість.
Дівчина, буцім не своїми руками, зняла кофту, плахту; далі, не соромлячись, і сорочку (О. Стороженко);
Діти, яким уже було по дев'ять, десять, а то й більше років, соромилися при попові роздягатися догола (Григорій Тютюнник);
* Образно. Орлом налітав він [вітер] на зелену ліщину, обіймав її, мов козак дівчину, а ліщина, соромлячись, відхиляла від нього свої віти (М. Коцюбинський);
// Не наважуватися, не насмілюватися зробити що-небудь через сором'язливість.
Ти сама за два дні змарніла, мов од тяжкого недуга. Соромишся ти прохати панію Ганну, щоб узяла й тебе з собою, як поведе дітей одвідувати їх любого дядька (П. Куліш);
[Таня:] Ви знаєте – вона співає. Та ще як співає, – чудо. [Мальванов:] Як же це я досі не чув? Ми ж сусіди. [Таня:] А вона при вас соромиться (І. Кочерга);
* Образно. З-за хмари місяць ще не визирає: Соромиться з'явитись рано, повний (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)