соромити
СОРО́МИТИ, млю, миш; мн. соро́млять; недок., кого.
1. Докоряти кому-небудь, висміювати когось за що-небудь, викликаючи в ньому почуття сорому.
Було як ще твереза Настя, то пані умисне її соромить: – От дівка.., от ледащиця! (Марко Вовчок);
Щось тільки скажеш чи зробиш не так, зараз і соромлять: – Такий великий, а що витворяє (М. Стельмах).
2. Робити, чинити кому-небудь сором (у 2 знач.); безчестити, ганьбити.
– Це, може, вас соромить, що я роблю роботу в неділю? – спитала вона в Ломицького (І. Нечуй-Левицький);
Боженко глянув на Савку так грізно, що той зразу ж зблід. – Ти чого, сучий сину, соромиш мене перед робочим класом? (О. Довженко).
3. Ставити в незручне становище; викликати замішання.
А панна зойкнула, немов мала дитина, У сні налякана. От так пройшла хвилина – Він стиха дивиться, – а панни вже нема, І щось пекучу кров у грудях підійма, І чути серця стук... Що ж? Мало це смішити, А чи соромити, чи, може, засмутити? (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
Словник української мови (СУМ-20)