соромний
СОРО́МНИЙ, а, е.
1. Те саме, що соромі́цький.
Одна жінка казала про себе, що вона Єва, зривала із себе сорочку і ходила голісінька, соромні речі говорила (Леся Українка);
Панотець ганьбить їх [селян].., показує на них пальцями та прикладає до них погані або й соромні прозвища [прізвиська] (І. Франко);
// у знач. ім. соро́мне, ного, с. Те, що виходить за межі загальноприйнятих норм пристойності.
Чув [дядько] тілько, що соромне розказувалось (Панас Мирний).
2. Який соромить (у 2 знач.) кого-небудь, приносить безчестя, ганьбу.
Сі нищі, тихі, покірні, босі, обідрані, – се соромний докір для тебе, громадо (Уляна Кравченко);
Інтелігентному українцеві здається, ніби йому не треба вчитися української мови. Наслідки такого погляду для нас просто соромні (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)