сотати
СОТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що.
1. Мотаючи, витягувати щось звідки-небудь.
Такий клуб усе сотаєш, всі нитки висотаєш (Сл. Б. Грінченка);
[Гонець (вісник):] Королю величний! З'явивсь якийсь сміхотвор, що гарячу смолу ковта, стьожки з рота сота (М. Кропивницький);
* Образно. Сотає, наче нитку на веретено, асфальтову дорогу прудка “Волга” (з газ.).
2. Тягнучи, різко смикаючи, виривати що-небудь.
– Семенку, піди та нарви огірків у решето .. Та не сотай огірчинє [огірчиння], але рви попри саме било́... (В. Стефаник).
3. Висмикувати нитки з тканини.
Тонке поткання [піткання], не завите в кінцях.., сотає вітер (Дніпрова Чайка).
◇ Висо́тувати (сота́ти) / ви́сотати не́рви див. висо́тувати;
(1) Сота́ти кишки́ (жи́ли) з кого і без дод. – виснажувати, знесилювати кого-небудь непосильною роботою; експлуатувати.
– Оце ще недавнечко ці князі були нашими оборонцями, а теперечки вони ладні кишки з нас сотати (І. Нечуй-Левицький);
Кожному стрічному Андрій тицяв скалічену руку. – Ось подивіться, що з мене зробили. Дванадцять літ сотали жили (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)