сотатися

СОТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. Мотаючись, витягатися звідки-небудь.

Їхню розмову перебив телеграфіст, який ушнипився очима у білу стрічку, що, вигинаючись, соталась із телеграфного апарата (П. Панч);

* Образно. Тепер ніяких думок не було в голові, тільки біль та шматки розрізнених видінь соталися і спліталися там (М. Стельмах);

Життя соталось, соталось гіркими нитками іронії (Л. Костенко);

* У порівн. Його слова лилися з уст одно за другим, неначе соталися низкою (Сл. Б. Грінченка).

2. Висмикуватися, випадати з непідрубленого або обшарпаного краю тканини (про нитки).

Запхай кінці в середину, щоб не соталось (Сл. Б. Грінченка).

3. перен. Виходити з чого-небудь суцільним струменем, потоком і т. ін.

Пароплав з чорним димарем і трьома червоними на ньому смугами видушує з себе дим, що помалу сотається в повітрі (Ю. Яновський);

Дощ змив з нього [розп'яття] пилюку, і кров з пробитих цвяхами ніг соталася тонкими струменями (О. Гончар);

З комина сотався вгору .. димок (Є. Гуцало).

4. перен. Рухатися в різних напрямках.

Страшний блиск клинків сотався над головами (Ю. Яновський);

// розм. Іти, часто обминаючи, обходячи що-небудь.

Семінаристи не вулицею йшли, а сотались поза дімками (А. Свидницький).

Словник української мови (СУМ-20)