сотатися

СОТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. Мотаючись, витягатися звідки-небудь.

Їхню розмову перебив телеграфіст, який ушнипився очима у білу стрічку, що, вигинаючись, соталась із телеграфного апарата (Панч, І, 1956, 347);

*Образно. Тепер ніяких думок не було в голові, тільки біль та шматки розрізнених видінь соталися і спліталися там (Стельмах, І, 1962, 181);

*У порівн. Його слова лилися з уст одно за другим, неначе соталися низкою (Сл. Гр.).

2. Висмикуватися, випадати з непідрубленого або обшарпаного краю тканини (про нитки).

Запхай кінці в середину, щоб не соталось (Сл. Гр.).

3. перен. Виходити з чого-небудь суцільним струменем, потоком і т. ін.

Пароплав з чорним димарем і трьома червоними на ньому смугами видушує з себе дим, що помалу сотається в повітрі (Ю. Янов., II, 1958, 44);

Дощ змив з нього [розп’яття] пилюку, і кров з пробитих цвяхами ніг соталася тонкими струменями (Гончар, III, 1959, 12);

З комина сотався вгору.. димок (Гуц., З горіха.., 1967, 49).

4. перен. Рухатися в різних напрямках.

Страшний блиск клинків сотався над головами (Ю. Янов., І, 1958, 168);

// розм. Іти, часто обминаючи, обходячи що-небудь.

Семінаристи не вулицею йшли, а сотались поза дімками (Свидн., Люборацькі, 1955, 199).

Словник української мови (СУМ-11)