сотати

СОТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що.

1. Мотаючи, витягувати щось звідки-небудь.

Такий клуб усе сотаєш, всі нитки висотаєш (Сл. Б. Грінченка);

[Гонець (вісник):] Королю величний! З'явивсь якийсь сміхотвор, що гарячу смолу ковта, стьожки з рота сота (М. Кропивницький);

* Образно. Сотає, наче нитку на веретено, асфальтову дорогу прудка “Волга” (з газ.).

2. Тягнучи, різко смикаючи, виривати що-небудь.

– Семенку, піди та нарви огірків у решето .. Та не сотай огірчинє [огірчиння], але рви попри саме било́... (В. Стефаник).

3. Висмикувати нитки з тканини.

Тонке поткання [піткання], не завите в кінцях.., сотає вітер (Дніпрова Чайка).

◇ Висо́тувати (сота́ти) / ви́сотати не́рви див. висо́тувати;

(1) Сота́ти кишки́ (жи́ли) з кого і без дод. – виснажувати, знесилювати кого-небудь непосильною роботою; експлуатувати.

– Оце ще недавнечко ці князі були нашими оборонцями, а теперечки вони ладні кишки з нас сотати (І. Нечуй-Левицький);

Кожному стрічному Андрій тицяв скалічену руку. – Ось подивіться, що з мене зробили. Дванадцять літ сотали жили (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me