Словник української мови у 20 томах

сотня

СО́ТНЯ, і, ж.

1. Сто якихось одиниць, предметів, людей і т. ін.

Де один панує, там сотня бідує (прислів'я);

Сем'я [сім'я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Т. Шевченко);

Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів (Ю. Яновський);

// розм. Сто грошових одиниць.

Прийшлося [Грицькові] під осінь лічити заробітки, тільки сотню й налічив! (Панас Мирний);

– Кажи, Романе, по-божому, що візьмеш на рік від сотні? – обернувсь Семен до брата (М. Коцюбинський);

Кожну сотню Макшеєв перев'язував ниткою (З. Тулуб);

// розм. Грошовий знак вартістю в сто карбованців.

2. тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь.

Сотні ніг ступали в одно місце, і там вибивався великий слід (Г. Хоткевич);

На довгих стелажах, прикрашених квітами, красувалися сотні сортів його [Мічуріна] гібридів (О. Довженко).

3. Військова одиниця у давньоруському війську.

Кінні дружини і полки пішців складалися з окремих одиниць – десятків, сотень (А. Хижняк).

4. На Україні в 2-й пол. XVI–XVIII ст. – адміністративно-територіальна та військова одиниця; складова частина полку очолювана сотником.

Полк ділився на сотні. На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (з наук. літ.);

Як грянуть [полки козацькі], сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мітлою все метуть (І. Котляревський);

По вулицях і на майдані .. тільки вартові по сотнях перекидалися окремими словами (Іван Ле).

5. Військова одиниця в реєстровому козацькому війську.

6. У давній Русі, в Росії й на Україні – станові організації.

Ремісничі сотні простували через Соборний майдан (О. Ільченко);

Сотні купецькі;

Сотні посадські.

7. Військова одиниця в козацьких військах дореволюційної Росії, що дорівнювала ескадрону або роті.

З самого досвіту хлопці вартують біля казарми, вивчають розпорядок дня кінної сотні полуботківців (А. Головко);

Ми їх застукали, сотню гайдамацького полку імені його світлості гетьмана Скоропадського (Ю. Яновський);

// У період громадянської війни та в перші роки Радянської влади – підрозділ у складі військ червоного козацтва.

(1) Чо́рні со́тні, іст. – назва реакційно-монархістських банд озброєних погромників, що діяли в Росії в період революції 1905–1907 рр.

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. сотня — со́тня іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
  2. сотня — (карбованців) сто; (у війську) сов. рота; мн. СОТНІ, (ніг) безліч.  Словник синонімів Караванського
  3. сотня — [сот(')н'а] -т(‘)н'і, ор. -тнеийу, р. мн. -теин'  Орфоепічний словник української мови
  4. сотня — -і, ж. 1》 Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто. || розм. Сто карбованців. || розм. Грошовий знак вартістю в сто карбованців. 2》 тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. сотня — (кількість) сотка, сто  Словник чужослів Павло Штепа
  6. сотня — БЕ́ЗЛІЧ (дуже велика кількість кого-, чого-небудь), БЕ́ЗЛІК рідше, КУ́ПА підсил. розм., РІЙ підсил. розм., СОНМ підсил. книжн., СО́НМИЩЕ підсил. книжн., ТЬМА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМУ́ЩА підсил. розм., ХМА́РА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМЕ́ННА підсил.  Словник синонімів української мови
  7. сотня — Со́тня, -ні, -нею; со́тні́, со́те́нь, со́тня́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. сотня — СО́ТНЯ, і, ж. 1. Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто. Де один панує, там сотня бідує (Укр.. присл.., 1963, 115); Сем’я [сім’я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
  9. сотня — Со́тня, -ні ж. 1) Сотня, сто штукъ. 2) Часть козацкаго полка. 3) Въ старой Украинѣ XVII и XVIII в. извѣстная часть территоріи, состоявшая изъ нѣсколькихъ курінів и сама составлявшая часть полка. ум. со́тенька.  Словник української мови Грінченка