сохнути
СО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. сох і со́хнув, ла, ло; і рідше СХНУ́ТИ, схну, схнеш, недок.
1. Ставати, робитися сухим, втрачаючи рідину, воду, вологу.
А коли б хто спитав діточок: де ваші сорочечки? де ваша одежинка? – дітки тому покажуть, що їх сорочечки сохнуть он тамечки на березі (Марко Вовчок);
Одспівала коса моя, Сохнуть теплі сіна́ (М. Рильський);
Губи сохнуть от снаги (В. Сосюра);
// безос.
В горлі у нього робилося душно; зітхання палке – гаряче, у роті схло (Панас Мирний);
Сохне, дихання переривається, в голові молотить кров (Григорій Тютюнник);
// Випаровуючись, зникати (про рідину, вологу, водоймища); висихати.
Піде [дівчина] на шлях подивитись, Поплакати в лози, – Защебече соловейко, – Сохнуть дрібні сльози (Т. Шевченко);
[Річард:] Геть розкотились золотії кубки і сохне марно добреє вино (Леся Українка);
Чохов розстебнув на ньому гімнастьорку, налив на груди води. Вона сохла з швидкістю спирту (Григорій Тютюнник);
Сохне роса;
Ріки сохнуть;
// Позбуватися рідини, що вкриває яку-небудь поверхню; обсихати.
– Чим ви, хлопці, дома втираєтесь? – Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну! (прислів'я);
Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький);
// Ставати твердим, втрачаючи необхідну вологість; засихати.
Сонце пекло, пшениця сохла (М. Коцюбинський);
[Річард:] Глина сохне, час не жде, ти знаєш (Леся Українка);
Дощів обмаль, земля репається, колос в'яне, зерно схне... (Остап Вишня);
Фарба сохне;
Клей сохне.
2. В'янути, гинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини).
Коло тину Сохне на тичині Хміль зелений (Т. Шевченко);
Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам'яному ґрунті (С. Чорнобривець);
На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів).
3. перен. Виснажуватися, худнути від переживань, тяжкої праці, хвороби і т. ін.
Ах я бідний, нещасливий Да й крилець не маю, Сохну, чахну в далечині; Всяк день умираю! (з народної пісні);
[Молодиця:] Може, сохне, сердешний [Михайло], у кайданах, в неволі турецькій (С. Васильченко);
Їсти нічого не хоче [жінка]. На очах сохне... (І. Цюпа);
[Нянька:] Стала схнуть вона та жахатись у сні (М. Кропивницький);
Зовсім подуріли [паничі], з лиця спали, схнуть (Марко Вовчок);
// над чим. Наполегливо, старанно, іноді аж до виснаження працювати над чим-небудь.
Епос складав я; і ти вже над епосом сохнеш (М. Зеров);
Сохнути над книжкою.
4. за ким, розм. Страждати від кохання до кого-небудь.
Вона за ним сохне, а він і не охне (прислів'я);
– Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (М. Зарудний).
5. перен. Втрачати здатність рухатися, діяти (про частини тіла).
– Б'ю кілок тут, – шептав зловісно [Юра], – і сохнуть руки та й ноги (М. Коцюбинський).
◇ Душа́ со́хне див. душа́;
Се́рце со́хне див. се́рце;
(1) Со́хнути від зло́сті – дуже злитися.
– Вони [мужики] аж зеленіють і сохнуть від злості, дивлячись на вашу [панську] землю (М. Стельмах);
(2) Со́хнути з нудо́ти – дуже томитися, нудьгувати.
– Вернусь у прийомну... І сохну з нудоти: Ходжу або гріюся, ставши під грубку (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)