сохнути
СО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. сох і со́хнув, ла, ло; і рідше СХНУ́ТИ, схну, схнеш, недок.
1. Ставати, робитися сухим, втрачаючи рідину, воду, вологу.
А коли б хто спитав діточок: де ваші сорочечки? де ваша одежинка? — дітки тому покажуть, що їх сорочечки сохнуть он тамечки на березі (Вовчок, І, 1955, 288);
Одспівала коса моя, Сохнуть теплі сіна́ (Рильський, II, 1960, 25);
// Випаровуючись, зникати (про рідину); висихати.
Піде [дівчина] на шлях подивитись, Поплакати в лози,— Защебече соловейко,— Сохнуть дрібні сльози (Шевч., І, 1963, 18);
[Річард:] Геть розкотились золотії кубки і сохне марно добреє вино (Л. Укр., III, 1952, 115);
Чохов розстебнув на ньому гімнастьорку, налив на груди води. Вона сохла з швидкістю спирту (Тют., Вир, 1964, 320);
// Позбуватися рідини, що вкриває яку-небудь поверхню; обсихати.
— Чим ви, хлопці, дома втираєтесь? — Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну! (Укр.. присл.., 1963, 55);
Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (Н.-Лев., II, 1956, 362);
// Ставати дуже сухим; пересихати.
Губи сохнуть од снаги (Сос., І, 1957, 404);
// безос.
В горлі у нього сохне, дихання переривається, в голові молотить кров (Тют., Вир, 1964, 198);
Йому робилося душно; зітхання палке-гаряче, у роті схло… (Мирний, III, 1954, 208);
// Ставати твердим, втрачаючи необхідну вологість; засихати.
Сонце пекло, пшениця сохла (Коцюб., II, 1955, 62);
[Річард:] Глина сохне, час не жде, ти знаєш (Л. Укр., III, 1952, 45);
Дощів обмаль, земля репається, колос в’яне, зерно схне… (Вишня, І, 1956, 111).
2. В’янути, гинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини).
Коло тину Сохне на тичині Хміль зелений (Шевч., II, 1963, 167);
Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам’яному грунті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136);
На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Щог., Поезії, 1958, 258).
3. перен. Виснажуватися, худнути від переживань, тяжкої праці, хвороби і т. ін.
Ах я бідний, нещасливий Да й крилець не маю, Сохну, чахну в далечині; Всяк день умираю! (Пісні та романси.., II, 1956, 56);
[Молодиця:] Може, сохне, сердешний [Михайло], у кайданах, в неволі турецькій (Вас., III, 1960, 26);
Їсти нічого не хоче [жінка]. На очах сохне… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 46);
[Нянька:] Стала схнуть вона та жахатись у сні (Кроп., V, 1959, 228);
Зовсім подуріли [паничі], з лиця спали, схнуть (Вовчок, І, 1955, 108);
// за ким, розм. Страждати від кохання до кого-небудь.
Вона за ним сохне, а він і не охне (Укр.. присл.., 1955, 113);
— Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (Зар., На.. світі, 1967, 320);
// над чим. Наполегливо, старанно, іноді аж до виснаження працювати над чим-небудь.
Епос складав я; і ти вже над епосом сохнеш (Зеров, Вибр., 1966, 346);
Сохнути над книжкою.
◊ Се́рце со́хне (схне):
а) хто-небудь дуже переживає, мучиться.
— Мамо, мамо! Скажіть мені словечко, скажіть! Моя душа переболіла… моє серце схне! (Вовчок, І, 1955, 264);
б) (за ким) страждати від кохання до кого-небудь.
Та минали дні й ночі, минали місяці, а той, за ким сохло її серце, не з’являвся перед батьківський двір (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 39);
Со́хнути від зло́сті — дуже злитися.
— Вони [мужики] аж зеленіють і сохнуть від злості, дивлячись на вашу [панську] землю (Стельмах, І, 1962, 288);
Со́хнути з нудо́ти — дуже нудитися.
— Вернусь у прийомну… І сохну з нудоти: Ходжу або гріюся, ставши під грубку (С. Ол., Вибр., 1959, 111).
4. перен. Втрачати здатність рухатися, діяти (про частини тіла).
— Б’ю кілок тут,— шептав зловісно [Юра],— і сохнуть руки та й ноги (Коцюб., II, 1955, 344).
Словник української мови (СУМ-11)