сохнути

СО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. сох і со́хнув, ла, ло; і рідше СХНУ́ТИ, схну, схнеш, недок.

1. Ставати, робитися сухим, втрачаючи рідину, воду, вологу.

А коли б хто спитав діточок: де ваші сорочечки? де ваша одежинка? — дітки тому покажуть, що їх сорочечки сохнуть он тамечки на березі (Вовчок, І, 1955, 288);

Одспівала коса моя, Сохнуть теплі сіна́ (Рильський, II, 1960, 25);

// Випаровуючись, зникати (про рідину); висихати.

Піде [дівчина] на шлях подивитись, Поплакати в лози,— Защебече соловейко,— Сохнуть дрібні сльози (Шевч., І, 1963, 18);

[Річард:] Геть розкотились золотії кубки і сохне марно добреє вино (Л. Укр., III, 1952, 115);

Чохов розстебнув на ньому гімнастьорку, налив на груди води. Вона сохла з швидкістю спирту (Тют., Вир, 1964, 320);

// Позбуватися рідини, що вкриває яку-небудь поверхню; обсихати.

— Чим ви, хлопці, дома втираєтесь? — Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну! (Укр.. присл.., 1963, 55);

Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (Н.-Лев., II, 1956, 362);

// Ставати дуже сухим; пересихати.

Губи сохнуть од снаги (Сос., І, 1957, 404);

// безос.

В горлі у нього сохне, дихання переривається, в голові молотить кров (Тют., Вир, 1964, 198);

Йому робилося душно; зітхання палке-гаряче, у роті схло… (Мирний, III, 1954, 208);

// Ставати твердим, втрачаючи необхідну вологість; засихати.

Сонце пекло, пшениця сохла (Коцюб., II, 1955, 62);

[Річард:] Глина сохне, час не жде, ти знаєш (Л. Укр., III, 1952, 45);

Дощів обмаль, земля репається, колос в’яне, зерно схне… (Вишня, І, 1956, 111).

2. В’янути, гинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини).

Коло тину Сохне на тичині Хміль зелений (Шевч., II, 1963, 167);

Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам’яному грунті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136);

На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Щог., Поезії, 1958, 258).

3. перен. Виснажуватися, худнути від переживань, тяжкої праці, хвороби і т. ін.

Ах я бідний, нещасливий Да й крилець не маю, Сохну, чахну в далечині; Всяк день умираю! (Пісні та романси.., II, 1956, 56);

[Молодиця:] Може, сохне, сердешний [Михайло], у кайданах, в неволі турецькій (Вас., III, 1960, 26);

Їсти нічого не хоче [жінка]. На очах сохне… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 46);

[Нянька:] Стала схнуть вона та жахатись у сні (Кроп., V, 1959, 228);

Зовсім подуріли [паничі], з лиця спали, схнуть (Вовчок, І, 1955, 108);

// за ким, розм. Страждати від кохання до кого-небудь.

Вона за ним сохне, а він і не охне (Укр.. присл.., 1955, 113);

— Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (Зар., На.. світі, 1967, 320);

// над чим. Наполегливо, старанно, іноді аж до виснаження працювати над чим-небудь.

Епос складав я; і ти вже над епосом сохнеш (Зеров, Вибр., 1966, 346);

Сохнути над книжкою.

◊ Се́рце со́хне (схне):

а) хто-небудь дуже переживає, мучиться.

— Мамо, мамо! Скажіть мені словечко, скажіть! Моя душа переболіла… моє серце схне! (Вовчок, І, 1955, 264);

б) (за ким) страждати від кохання до кого-небудь.

Та минали дні й ночі, минали місяці, а той, за ким сохло її серце, не з’являвся перед батьківський двір (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 39);

Со́хнути від зло́сті — дуже злитися.

— Вони [мужики] аж зеленіють і сохнуть від злості, дивлячись на вашу [панську] землю (Стельмах, І, 1962, 288);

Со́хнути з нудо́ти — дуже нудитися.

— Вернусь у прийомну… І сохну з нудоти: Ходжу або гріюся, ставши під грубку (С. Ол., Вибр., 1959, 111).

4. перен. Втрачати здатність рухатися, діяти (про частини тіла).

— Б’ю кілок тут,— шептав зловісно [Юра],— і сохнуть руки та й ноги (Коцюб., II, 1955, 344).