сохнути

ВИСИХА́ТИ (перетворюючись у пару, зникати), ПРОСИХА́ТИ, СО́ХНУТИ, ОБСИХА́ТИ. — Док.: ви́сохти, ви́сохнути, ви́схнути, просо́хти, просо́хнути, обсо́хти, обсо́хнути. Поволі висихали в жінок сльози (В. Кучер); Вода не просихала, мабуть, під тоненьким пластом чорнозему була така глина, що не пропускала воду (І. Франко); Піде (дівчина) на шлях подивитись, Поплакати в лози, — Защебече соловейко, Сохнуть дрібні сльози (Т. Шевченко); На свіжому повітрі швидко обсохли її.. сльози (І. Нечуй-Левицький).

КОХА́ТИ кого (почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі), ЛЮБИ́ТИ, УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ) розм., НА́ВИДІТИ діал.; УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) за ким, розм., ПРОПАДА́ТИ за ким, розм. (дуже сильно); СО́ХНУТИ за ким, розм. (страждаючи). — Док.: покоха́ти, полюби́ти, улюби́ти (влюби́ти). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала, і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла... (Марко Вовчок); Як лишився Славко у світлиці, то зважився на думку, що Кранцьовська його навидить (Лесь Мартович); Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком (Н. Кобринська); — Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (М. Зарудний).

СО́ХНУТИ (СХНУ́ТИ рідше) (про рослини — ставати сухим, гинути), ЗАСИХА́ТИ, УСИХА́ТИ (ВСИХА́ТИ), ПОСИХА́ТИ, ЗСИХА́ТИ, ВІДМИРА́ТИ, ВІДСИХА́ТИ (про окрему частину рослини — гілку, пагін тощо); ЧА́ХНУТИ (повільно); ПЕРЕСИХА́ТИ (ставати дуже сухим); ГОРІ́ТИ, ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ) (від спеки). — Док.: засо́хнути, засо́хти, засхнути діал. усо́хнути (всо́хнути), усо́хти (всо́хти), усхну́ти (всхну́ти) діал. посо́хнути (посохти) (посхну́ти), зсо́хнути (зсо́хти), відме́рти, відсо́хнути, зача́хнути, пересо́хнути, згорі́ти, ви́горіти, погорі́ти (про все або в багатьох місцях). Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам'яному ґрунті (С. Чорнобривець); На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів); В яру криниця завалилась, Верба усохла, повалилась (Т. Шевченко); Зверху сосна усихає (пісня); В діда Данила всі дерева всохли (Ю. Мокрієв); Затоптаний, збитий копитом, полин пересох і зачах (Я. Шпорта); Трава геть вигоріла на сонці.

СО́ХНУТИ (СХНУ́ТИ рідше) (про те, що мокре, вологе — ставати сухішим, сухим), ВИСИХА́ТИ, ПРОСИХА́ТИ, ПІДСИХА́ТИ, ПРОТРЯХА́ТИ, ТРЯХНУТИ (частково); ШЕ́РХНУТИ (звичайно на поверхні). — Док.: ви́сохнути, ви́сохти, ви́схнути рідше просо́хнути (просо́хти), підсо́хнути, протря́хнути, підше́рхнути. Дітки.. покажуть, що їх сорочечки сохнуть он отамечки на березі (Марко Вовчок); Біла фарба ще не встигла гаразд висохнути (О. Донченко); На стежках уже підсихав ґрунт (С. Чорнобривець); Перед Великоднем почало протряхати поле і забажало праці і поту (У. Самчук); Од вітру почали шерхнути губи (П. Автомонов).

ХУ́ДНУТИ (ставати худим або худішим, втрачати на вазі), СО́ХНУТИ, ВИСИХА́ТИ, МАРНІ́ТИ, МІЗЕРНІ́ТИ, ОПАДА́ТИ розм., СТУХА́ТИ жарт.; СПАДА́ТИ (перев. із сл. тіло). — Док.: сху́днути, поху́днути, похуді́ти, оху́днути рідше зсо́хнути (зсо́хти), ви́сохнути (ви́сохти), посо́хнути (посо́хти), посхну́ти, охля́нути (охля́ти), змарні́ти, помарні́ти, змізерні́ти, помізе́рніти, опа́сти, сту́хнути. Вона худла і блідла, чуючись трохи послабленою від посту при важкій праці в школі (М. Коцюбинський); За час, протягом якого я тут не був, тітка схудла, постарішала, очі їй попровалювались під лоба (Є. Гуцало); Коли надійшла осінь і зігнала його (діда) з любимих полонин, він марнів, сох, видимо, аж до відживляючої весни (І. Франко); Він боявся, що ми з Данилом так охлянемо на кислому молоці, що не зможемо тримати молотка в руках (М. Чабанівський); За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла; лице осунулось, і очі неначе пригасли (І. Нечуй-Левицький); — Тонна в бикові, а ти йому даєш два кілограми дерті? Травою щоб жив? .. Щоб охуд, опав? (К. Гордієнко); Доки багатий стухне, бідний з голоду опухне (прислів'я); — Усе, було, тружусь, роблю — Аж з тіла спала (Л. Глібов). — Пор. 1. марні́ти.