спаленіти
СПАЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Раптово перейнятися яким-небудь сильним почуттям.
Дівчина спаленіла знов і вдарила роздразнено якусь муху у коня на шиї (О. Кобилянська);
– Ховати? Від кого? – спаленіла Вустя. – Від тих, що на фронті? Що на голодних пайках сидять? (О. Гончар).
2. Дуже почервоніти (від сильного почуття, хвилювання і т. ін.).
– Я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки. Дарка спаленіла. Се вперше мати так виразно похвалила її (Леся Українка);
Парубок страшенно тут змішався, Весь спаленів і довго не рішався Сказати слово (І. Франко);
Вустя, спаленівши при одному цьому імені, поспішила сховати свої рум'янці у свіжому Ганниному зіллі (О. Гончар);
– А які очі маєш? Поглянь на мене. Сивоок спаленів на виду (П. Загребельний).
3. Укритися смагою, запектися (про губи).
Словник української мови (СУМ-20)