спантеличуватися
СПАНТЕЛИ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.
Втрачати здатність обдумано діяти; розгублюватися; бентежитися.
– Слова, прошу слова! – не стримуюсь я. Вольф од несподіванки спантеличується (П. Колесник);
Гарячка жерла молодицю .. Замфір спантеличивсь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (М. Коцюбинський);
Незнайомець зовсім спантеличився, дивиться на мене, як баран на нові ворота (Ю. Збанацький);
Льова зовсім спантеличився (В. Підмогильний);
// тільки док. Почати поводитися, діяти нерозумно.
[Є ф р е м:] Я забрав собі в голову, що мені тут [у слободі] нічого робить, що я там десь потрібніший... І помилився, а за помилку поплатився... Іншим якось сходить з рук, а я спіткнувся; підвівся, та вже ґрунту під ногами не почув і спантеличився... (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)