спекота
СПЕКО́ТА́, о́ти́, ж.
Велика спека.
Доїхала я .. добре, ото тільки, що який час було трохи паморочно від несвітської спекоти в вагоні (Леся Українка);
Сонце котилось до заходу, на землю лягали видовжені тіні, але спекота не спадала (Ю. Збанацький);
– Хоч би хліб зібрати, спекота яка стоїть, – сказав Силантій (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)