сплакати
СПЛА́КАТИ, спла́чу, спла́чеш, док., розм.
1. Почати плакати або трохи поплакати.
Сплакав Івась край тополі. Очі одвертає (С. Руданський);
Коли Олена розповіла їй зміст листа, вона сплакала, замість що-небудь на відповідь сказати (О. Кобилянська);
Мати сплакала і поїхала, поцілувавши сина в голову (А. Свидницький);
* Образно. Плакучі верби сплакали у воду гірку пилюку одболілих літ (Л. Костенко).
2. що, перен. Слізьми змити якусь ганьбу.
[Захарко:] Плач, плач, безпутний!.. Сплач з серця гидоту, котра пригнітила його! Може, хоч зо дна зринуть чисті сльози (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)