сплакнути
СПЛАКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
Трохи поплакати.
Обнялися [хлопці], поцілувалися, сплакнули та й розійшлися (Ю. Федькович);
П'ять-шість бабусь стареньких придибало провести покійницю, тихо сплакнути (Панас Мирний);
Сплакнувши тут же у Янчихи, Мокрина побігла до хати (П. Козланюк);
// Заплакати тихо, непомітно.
Тут аж сплакнула [мати]; далі й каже: – Йдіть, люди добрі, туди, відкіля прийшли (Г. Квітка-Основ'яненко);
Галя не сплакнула від матерньої образи, їй було тілько так гірко від матерньої неправди, так серце її запеклось... (Панас Мирний);
Довідавшись про Гриців намір, мати, звичайно, як мати, сплакнула, але не затримувала сина (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)