сплакнути

СПЛАКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Трохи поплакати.

Обнялися [хлопці], поцілувалися, сплакнули та й розійшлися (Федьк., Буковина, 1950, 60);

П’ять-шість бабусь стареньких придибало провести покійницю, тихо сплакнути (Мирний, III, 1954, 137);

Сплакнувши тут же у Янчихи, Мокрина побігла до хати (Козл., Ю. Крук, 1950, 152);

// Заплакати тихо, непомітно.

Тут аж сплакнула [мати]; далі й каже: — Йдіть, люди добрі, туди, відкіля прийшли (Кв.-Осн., II, 1956, 443);

Галя не сплакнула від матерньої образи, їй було тілько так гірко від матерньої неправди, так серце її запеклось… (Мирний, IV, 1955, 82);

Довідавшись про Гриців намір, мати, звичайно, як мати, сплакнула, але не затримувала сина (Добр., Ол. солдатики, 1961, 99).

Значення в інших словниках

1. сплакнути — сплакну́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. сплакнути — -ну, -неш, док., розм. Трохи поплакати. || Заплакати тихо, непомітно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сплакнути — СПЛАКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Трохи поплакати. Обнялися [хлопці], поцілувалися, сплакнули та й розійшлися (Ю. Федькович); П'ять-шість бабусь стареньких придибало провести покійницю, тихо сплакнути (Панас Мирний); Сплакнувши тут же у Янчихи...  Словник української мови у 20 томах
4. сплакнути — Сплакнути, -кну, -неш гл. Всплакнуть.  Словник української мови Грінченка