спливати
СПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЛИСТИ́, спливу́, спливе́ш; мин. ч. сплив, сплила́, ло́; і СПЛИВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. сплив, спливла́, ло́; і рідко СПЛИ́НУТИ, ну, неш, док.
1. Пливучи, віддалятися, зникати з поля зору.
Тепер нічого того нема. Нема й не вернеться вже, як не може ніколи вернутись на ріці піна, що сплива за водою (М. Коцюбинський);
Читаючи, старий часто спочивав і дивився на річку, на останні крижини, що спливали геть (О. Ільченко);
Спливають Дніпра переливи (М. Бажан);
* Образно. Колосальна енергія Волги протягом багатьох століть даремно спливала в море (з газ.);
// перен. Безслідно зникати, пропадати, втрачатися для чого-небудь.
Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній (М. Коцюбинський);
Як тільки господарство потрапило до його рук, все почало непомітно спливати, наче за водою (Ю. Збанацький);
Каламарчики та коробочки з дівочими чарами, томики віршів та романів, дзеркальце в квітках – усе кудись спливло з маленького столика, а на їх місці темніла тепер гора шкільних книжок (С. Васильченко);
// перен. Проходити, не затримуючись, не залишаючи помітних наслідків, слідів.
Я зрозумів, що тривоги минулі Для Брата не сплинули без вороття (Л. Первомайський);
Твоя краса, мов час, мінлива, спливе, як по весні вода (В. Сосюра).
2. Легко рухаючись, пересуваючись, віддалятися, зникати з поля зору.
Північ б'є; спливають хмари; Тоне місяць в тумані (П. Грабовський);
Соломії здалося, що з неба сплили хмари, а надворі зразу вияснилось (І. Нечуй-Левицький);
Їх [гір] чола покриває тінь хмарини, Спливла вона – і пасмо світла рине І заливає знов громади гір... (О. Ющенко);
// Поволі віддалятися, зникати з поля зору (про нерухомі предмети стосовно до тих, що рухаються).
Сидимо у вагоні .. У вікна дивиться степ і все спливає, як безконечне море (М. Коцюбинський).
3. перен. Поволі, непомітно для кого-небудь мина́ти, проходити (про час, пору).
Час спливав, і вони [діти] собі росли та виростали одно одного краще (Марко Вовчок);
Як вода в Росі, спливали дні (П. Панч);
Повільно спливали хвилини, цокаючи коліщатками в старому годиннику (С. Журахович);
– Ми й незчулися, як сплив час і перевалило за північ (Яків Баш);
Спливло життя як листя за водою (Л. Костенко).
4. Текти по чому-небудь униз; стікати, збігати.
На дні дебри росла трава, буйна, висока, бо сюди спливала дощова вода (Л. Мартович);
Хитнувся [Рустем] і раптом схопивсь за бік. По пальцях спливала кров (М. Коцюбинський);
Сльози спливають йому з очей і зарошують обличчя (Ю. Смолич);
Дощ барабанив по криші лімузина, спливав по вікнах (Л. Дмитерко);
По обличчях їздців спливали патьоки бруду, грязюка ліпилася на коштовну одіж (П. Загребельний);
Сплинули води брудними потічками, прилетіли бузьки з далеких країн (Н. Кобринська);
Дві грубі сльози сплинули по її обличчю (І. Франко);
* Образно. Сон, що розслаблює тіло й душевні знімає тривоги, Сплинув на нього (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// Танучи, підпливаючи водою, сповзати по якійсь поверхні вниз (про сніг, лід і т. ін.).
Напровесні, коли спливають під промінням сніги, починають набрякати соком бруньки на деревах (з газ.);
// Звисати, спускатися вниз; спадати.
З-під шолома спливало довге і густе, сивіюче вже волосся на його плечі (І. Франко);
// Розташовуватися в напрямі донизу (про складки, зморшки і т. ін.).
Від очних “мішків” .. шкіра її спливала до підборіддя якимись нездоровими жовтуватими складками (І. Волошин).
5. Зникати, сходити з чого-небудь (про рум'янець, фарбу і т. ін.).
Вона думала й турбувалась і за себе, й за його, а найбільше за свою репутацію. Рум'янець сплив з її лиця (І. Нечуй-Левицький);
Максим став посередині, вирівнявся й провів рукою по лиці. Соромливість сплила з його, і воно стало поважне, навіть строге (С. Васильченко);
Директор змінив маску. З обличчя спливла облесна чемність, і воно стало якимось більш людським (Ірина Вільде).
6. чим. Знемагати, знесилюватися, проливаючи багато крові, сліз, поту і т. ін.
– Дмитре, сину. Хіба я плачу, – спливаючи великими сльозами, ступила [мати] крок до сина (М. Стельмах);
На третій день сердешний Оксентій вже спливав потом. Не того, що в залі задушно було, а нутро не витримувало і душа просилася з тіла геть (Ю. Смолич);
– Коли б не добрі люди, що підібрали мене і непритомного відвезли до лікарні, я до ранку сплив би кров'ю (Д. Бедзик);
* Образно. Не спиться козакам. Тече поволі річ. Спливає зорями суха серпнева ніч (Я. Шпорта).
7. Підніматися з глибини води або іншої рідини на поверхню.
Ой втонула дівчина, втонула, Іно хусточка китаєва наверх сплинула (П. Чубинський);
За кожним його замахом .. спливе поверх води його загоріле тіло та так і плигоне вперед (Панас Мирний);
З порома пірнають [діти]. Шубовсть – і немає, Хто вирине далі – змагання в хлоп'ят. І раптом спливають і регіт лунає, Виходять із річки засмаглі до п'ят (М. Шеремет);
В розпачі то кидалась [риба] в морську глибину, то спливала до самої поверхні (Ю. Збанацький);
Щоб огірки не спливали і весь час були в розсолі, на вкладене дно кладуть невеликий гніт – кусок граніту або мармурової плити (з наук.-попул. літ.);
Підводний човен сплив посеред бухти (І. Гончаренко);
Так і сів [Біда] у воду .. Поли шинелі у воді піднялись, сплили (М. Трублаїні);
Триматися всіма силами, аби не спливти враз, несподівано. Бо тоді кінець – легені не витримають (В. Логвиненко);
* Образно. Аж ось і смеркло; місяць сходить, На небі зіронька сплила (П. Грабовський);
Галас сплив над майданом (О. Кундзич);
// перен. Виявлятися, проявлятися.
Михайло тільки думав, що втопить своє кохання, а воно не тонуло, спливало наверх і кидало йому докори (М. Томчаній);
Докори і сварки підіймали стару ворожнечу, наповерх [наверх] сплили забуті кривди й гріхи (М. Коцюбинський);
// перен. Виникати, поставати, уявлятися (про думку, згадку, спогад, образ, видіння і т. ін.).
Якийсь час курили [Іраклій і Семен] мовчки, і, мабуть, в цю хвилину перед очима їм спливали чарівні марева (А. Головко);
Мимоволі сама по собі спливала іноді непрохана думка, куди ж влучить перша [куля]? В скроню? В плече? (В. Козаченко);
Минуле спливало перед ними в дивному тумані (Л. Первомайський);
Андрій невідривно дивився услід колоні, але вже інші видіння спливали перед його очима (О. Гуреїв);
Зникнення Сергійка розтривожило Надію. Мов наяву, сплив перед нею скривавлений, наскрізь пробитий скалкою міни його батько – Павло Ходак (Яків Баш);
Образ дівчини, з тими дивними очима, сплинув, як живий (С. Васильченко).
8. тільки док., перев. із запереч. не. Плинучи, бути з ким-небудь на одному рівні.
– Хай тобі всячина, Якиме! – перепочивши трохи, мовите ви. – З тобою не спливеш. А я думав, що ти тілько по-сокирячому і вмієш (Панас Мирний).
9. тільки док. сплисти́ і спливти́, кому. Переплисти вплав.
Велять мені річку брести, широкую та глибокую. Не сплисти, а ні збрести, ні очима перекинути (П. Чубинський).
◇ Бага́то (чима́ло) води́ сплило́ (спливло́, збі́гло, упливло́, утекло́ і т. ін.) див. бага́то;
Було́ та сплило́ (спливло́) <�Що було́, те [за водо́ю] сплило́ (спливло́)> див. бу́ти;
Вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м'яті чиїй (в спо́минах чиїх), див. вирина́ти;
Виступа́ти (вихо́дити, сплива́ти) / ви́ступити (ви́йти, спливти́) наве́рх (рідко напове́рх) див. виступа́ти;
Спада́ти (наверта́тися, сплива́ти і т. ін.) / спа́сти (наверну́тися, спливти́, сплисти́ і т. ін.) на ду́мку (на па́м'ять, рідко в го́лову, на га́дку) див. спада́ти;
Спа́сти (сплисти́) з ро́зуму див. спада́ти;
(1) Сплива́ти з рук чиїх – безслідно зникати, пропадати і т. ін. для кого-небудь.
Масний подільський чорнозем .. спливав з їхніх рук (М. Стельмах);
(2) Сплива́ти (спада́ти) / спливти́ (спа́сти) на язи́к кому і без дод. – згадуючи, вимовляти вголос (слово, фразу і т. ін.).
Князь розумів, що треба щось сказати. .. Але спасенна думка утікала від нього, ніяк не хотіла спливати на язик (Д. Міщенко);
Але суворий добродій так вже вичерпався, що на язик йому не спадала жодна соковита лайка (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
(3) Сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без дод. – несподівано з'являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.).
- [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша);
Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький);
От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада... (Г. Квітка-Основ'яненко);
(4) Сплива́ти / спливти́ з вуст (язика́) – раптово з'являтися, звучати ніби мимоволі (про думки, пропозиції і т. ін.).
– Він мені ще тоді наврочив, що я буду колись з голоду подихати. – І здійснилося, брате, – сказав Швейк, у якого сьогодні мимоволі спливали з вуст самі рими (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
(5) Сплива́ти / спливти́ (сплисти́) в спо́гадах – пригадуватися, з'являтися, виникати у думках.
Все їй пригадалося, все спливло в спогадах (з газ.);
(6) Сплива́ти / сплисти́ (спливти́) пе́ред очи́ма (пе́ред о́чі) – зримо уявлятися кому-небудь.
Німа карта всесвіту, з якої вчиться географії Юрин старший брат, спливає раптом перед очі (Ю. Смолич);
(7) Спливти́ (сплисти́, упливти́ і т. ін.) / рідко сплива́ти (уплива́ти) [за] водо́ю – минути, зникнути або пройти без вороття.
Добрий десяток літ спливло весняною водою з того часу, як Олександра Василівна прийшла на свій перший урок (О. Донченко);
Горе вже пройшло, Спливло водою, – молодість не зникла, не пройшла! (М. Драй-Хмара);
Упливло за водою його здоров'я (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)