сплюха
СПЛЮ́ХА, и, ч. і ж.
1. розм. Людина, яка любить спати, багато спить.
Кинувся сонний [вартівник], на ноги зірвався і бачить: берег німий оживає, гуде голосами чужими .. Не бачив сплюха в предсмертний свій час ні кревних, ні милих (Дніпрова Чайка);
* Образно. Алеєю назустріч біг безладний натовп солдатів і селян. Лайками й погрозами будили сплюху ніч (Я. Качура).
2. Те саме, що сплю́шка.
Ганяється [сич] скрізь за сплюхою та скиглить та дико регоче (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)