спогадувати
СПОГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що, також із спол. що, як, коли, без прям. дод., про кого – що, розм. за кого – що, розм.
1. Те саме, що зга́дувати.
– Сьогодні я цілу дорогу стояла край вікна, дивилась та спогадувала колишні часи (Леся Українка);
Ти сіяєш як місяць; Чорнії маєш ти очі... Де вже така гордовита Бідних спогадувать схоче!.. (А. Кримський);
Як хмари, купчаться літа. Спогадую минулу славу (М. Шеремет);
– Жила я в батька-матері, – боже мій милий! Тепер спогадаю, як-то жилось тоді мені! (Марко Вовчок);
– Але що ж я на те пораджу, коли в мені серце розривається, кілько разів спогадаю про свої гроші! (І. Франко);
– От спогадайте: коли ви бачили в церкві хоч одного пана, або панію, або панянку? (А. Свидницький);
Хто ж за мене спогадає? (С. Руданський);
[Парвус:] Щось вони мудрують, філософів спогадують поганських та всякі панські світові звичаї (Леся Українка);
Спогадував і дивувався: колись був ніким і почував налитість життям... (Ю. Мушкетик).
2. Думати, уявляти що-небудь.
– А що, сину, – каже дід, – Треба спогадати, А де-то ми ті скирти Будем закладати? (С. Руданський).
Словник української мови (СУМ-20)