споживок

СПОЖИ́ВОК, вку, ч.

Уживання для їжі; споживання.

Привозив [родич] було рибу й спродував людям – хто попросить, а то й собі на споживок ішла (Марко Вовчок);

– Наказав вельможа, що як тільки слуги прогавлять і допустять до того, що вона побачиться із своїм коханим, то вкине їх на споживок голодним вовкам у глибоку темну яму (Григорій Тютюнник);

// Їжа, харчі.

І знов довгі роки упертої праці, терплячої безупинної праці мурашки, що ледве здобуває собі злиденний споживок (З. Тулуб).

Значення в інших словниках

1. споживок — спожи́вок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. споживок — див. їда  Словник синонімів Вусика
3. споживок — -вку, ч. Уживання для їжі; споживання. || Їжа, харчі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. споживок — Ї́ЖА (те, що їдять люди, тварини), ЇДА́ розм., ПОЖИ́ВА розм., ПОЖИ́ВОК розм., ПОКО́РМ розм., СПОЖИ́ВА розм., ПОТРА́ВА рідше, СПОЖИ́ВОК рідше, СПОЖИ́ТОК рідко, ЇСТВО́ заст., ЇДЛО́ діал., З'Ї́ЖА діал., ПОЖИ́ТОК діал.; СТРА́ВА, ЇСТІВНЕ́, ЗАЖИ́ВОК заст.  Словник синонімів української мови
5. споживок — СПОЖИ́ВОК, вку, ч. Уживання для їжі; споживання. Привозив [родич] було рибу й спродував людям — хто попросить, а то й собі на споживок ішла (Вовчок, І, 1955, 181); — Наказав вельможа, що як тільки слуги прогавлять і допустять до того...  Словник української мови в 11 томах
6. споживок — Споживок, -вку м. Потребленіе. Рабу і спродував людям.... а то й собі на споживок ішла. МВ. ІІ. 75.  Словник української мови Грінченка