сполох
СПО́ЛОХ¹, у, ч.
1. Тривога, переляк, збентеження або хвилювання, що охопили багатьох.
Одні стоять, мов тороплені, другі метушаться на місці, мов рятунку шукають .. А ватажок ще й глузує, бачачи такий сполох (М. Коцюбинський);
На весь повіт сполохів нагнав самовільний сход в Буймирі (К. Гордієнко);
Сполох скрізь панує: отари розбились, скотина безладно реве, а люди ще гірші од звіра, ганяються хижо за людьми, і люди біжать од людей з плачем та прокльоном (Дніпрова Чайка);
Нарешті Соломія відчиняє двері. У темряві він бачить її незвично напружене, сполохом обведене обличчя (М. Стельмах).
2. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (нападу ворогів, пожежі і т. ін.).
Десь на горі спалахнув вогонь .. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (А. Хижняк);
* У порівн. Звістка про загрозливе становище, передана Чемерицею, як сполох, пролетіла по будівництву (Г. Коцюба).
◇ Би́ти / уда́рити на спо́лох див. би́ти;
(1) Немо́в на спо́лох – дуже голосно.
[Пасквала:] Чом кричиш, немов на сполох? (М. Куліш, пер. з тв. Лопе де Вега);
(2) Як (мов) на спо́лох – дуже швидко.
Кузь не входив, а влітав у хату, наче на сполох (Григорій Тютюнник).
СПО́ЛОХ² див. спо́лохи.
Словник української мови (СУМ-20)