спорохнявілий
СПОРОХНЯ́ВІЛИЙ, рідше СПОРОХНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до спорохня́віти, спорохні́ти.
Недалечко од того місця, де вони стояли, валялась стара липа, зламана й повалена бурею, вже спорохнявіла й трухлява, поточена шашелями (І. Нечуй-Левицький);
– Ти, спорохнявілий діду, краще зробив би, коли б плакав за свої гріхи й молився богу (І. Франко).
2. у знач. прикм. Який перетворився на труху; порохнявий.
Микола ледве налапав ногами в кропиві сухий спорохнявілий пеньок (І. Нечуй-Левицький);
Білі спорохнявілі пні стирчали густо одні коло одних (І. Драч);
Зі спорохнілого дерева вихоплюється наверх крихка дерев'яна мука (Марко Черемшина);
В 1870-х рр. відкопано фундаменти польського замку й під ними відкрито верству вугілля й попелу, а під нею спорохнявілі залишки дубової підвалини (І. Крип'якевич);
// Який згнив усередині.
Спорохнявілий зуб.
Словник української мови (СУМ-20)