спочив
СПО́ЧИ́В, у, ч., розм.
Те саме, що спочи́нок.
Біль спітнілу спину рве, А треба ж із серпом без розгину згинаться .. І тільки й спочиву, що у старої Ганьки Води напитися з полив'яної баньки (М. Рильський);
Із міста до міста шляхами курними Два вершники мчаться. І коні під ними Потомлені, в милі, забули про спочив (П. Воронько);
Хто йде вперед – не думає про спочив (В. Бичко);
* Образно. На спочив сонечко сіда; І нам за ним плисти... Хай спочива... Після труда Спочинь, мій краю, й ти! (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)