спочивок
СПОЧИ́ВОК, вку, ч., розм.
Те саме, що спочи́нок.
Ніч криє і місто, і табір ворожий .. Поснули усі до спочивку охочі (Леся Українка);
Він ще трохи посперечався для ввічливості, але, врешті, зостався. Видимо, радий був теплу й спочивкові (Г. Хоткевич);
Знесилені втомою, попадають [малолітки] десь під лісосмугою просто в грязюку, на короткий спочивок (О. Гончар).
(1) Без спочи́вку – те саме, що Без спочи́нку (див. спочи́нок).
[Матвій:] А він .. нарівні зо всіма роботу всяку робе [робить]; одпочиватиму, каже, як умру. [Всі:] Надто працював, без спочивку (І. Карпенко-Карий);
[Микита:] Ох, нене ж моя ріднесенька, нащо ти мене породила? .. Маю я без спочивку страждати!.. (М. Кропивницький);
Іти́ / піти́ на спочи́нок (на спочи́вок) див. іти́;
Не ма́ти (не зна́ти) спочи́нку (супочи́нку, спочи́вку) див. ма́ти².
Словник української мови (СУМ-20)