спочувати
СПОЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., рідко.
1. Те саме, що співчува́ти.
Я люблю тебе так через те, Що на других ти мало похожа, .. Що ти здатна життя зрозуміть, Спочувати в борні чоловіку (П. Грабовський);
Люди спочували йому, але далі спочуття діло не йшло (М. Коцюбинський);
Горпина цілком спочувала Мелашці (Л. Яновська);
– А на мене, – говорю, – то я б із малою дитиною розмовляла. Нехай мені спочує абихто! Свої думки-гадки повимовляю, поплачу... (Марко Вовчок).
2. Те саме, що відчува́ти.
– Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю, в мене серце схне!.. (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)