спрожогу
СПРОЖО́ГУ, присл.
1. Дуже швидко; поспішно, прожогом.
Знову миша спрожогу кидається убік, – знову ганяє по мишоловці... (Панас Мирний);
Спрожогу перешугнувши через паркан, .. Михайлик опинився в старому вишневому садку єпископа (О. Ільченко);
Катерина спрожогу підхопилась на руку, скинула з себе кожух, відчула свіжу прохолоду (О. Копиленко);
Ось уже кулі гудуть над головою ворога. Кинувся він спрожогу тікати (з легенди);
// Раптово.
Кат, мовби наштовхнувшись на щось невидиме або ж спіткнувшись на рівному, спрожогу зупинився (П. Загребельний);
Дехто спрожогу стрибнув у болото, і його поглинула драговина (С. Скляренко).
2. Діючи необережно.
– Чи і той же тут проява, Котрий бджоли мої вкрав? “Тут”! – спрожогу сам роззява Винуватець іскричав [закричав] (І. Манжура).
Словник української мови (СУМ-20)