спустілий

СПУСТІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до спусті́ти.

Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (О. Гончар);

// у знач. прикм.

Мовби шукаючи надійного захистку, непомітно звернули [військові] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Яків Баш).

2. у знач. прикм., перен. Те саме, що спусто́шений 2.

Коли ж Естерка замовкла і її, схилену, спустілу, вивели під руки з світлиці, народ розступився (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. спустілий — спусті́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. спустілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до спустіти. 2》 у знач. прикм., перен. Те саме, що спустошений 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. спустілий — ПОРО́ЖНІЙ (про посудину, вмістище, приміщення — нічим не заповнений; про місце — ніким, нічим не зайнятий), ПУСТИ́Й, ВІ́ЛЬНИЙ, НЕЗА́ЙНЯТИЙ, СПОРОЖНІ́ЛИЙ, СПОРО́ЖНЕНИЙ, СПУСТІ́ЛИЙ (який раніше був зайнятий, заповнений кимсь, чимсь); ГО́ЛИЙ (перев.  Словник синонімів української мови
4. спустілий — СПУСТІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до спусті́ти. Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (Гончар, III, 1959, 127); Мовби шукаючи надійного захистку, непомітно звернули [військові] на бічну дорогу...  Словник української мови в 11 томах
5. спустілий — Спустілий, -а, -е Опустѣлый.  Словник української мови Грінченка