співання
СПІВА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. співа́ти.
Він почав передражнювати в співах .. дяка, далі вчителя. Леонід Семенович передав навіть саму вчителеву міну співання (І. Нечуй-Левицький);
Нерозлучними з нами були дві пісні. Ми не загадували їх співання собі наперед, але їх мотиви виникали раз у раз самі – як відгук на якусь пам'ятку (Ю. Смолич);
// Звуки, утворювані цією дією.
– Де ж ти був, кажу, соколе, у якому краю, що не чув мого співання, мойого [мого] одчаю?.. (Уляна Кравченко);
[Андромаха:] Я боюся іржання коней, брязкоту мечів, .. – а найгірше того смертельного співання стріл! (Леся Українка);
// Те саме, що спі́ва́нка.
[Петро:] А хіба сьогодня [сьогодні] співання не буде? Ми ж іще гаразд і не вивчили нової пісні (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)