співун
СПІВУ́Н, а́, ч., розм.
Людина, яка вміє і любить співати, багато співає.
Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Панас Мирний);
Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Ю. Збанацький);
// Про співочого птаха.
Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: “Здоров, співун!..” (Л. Глібов);
Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)