1. Словник української мови у 20 томах

співун

СПІВУ́Н, а́, ч., розм.

Людина, яка вміє і любить співати, багато співає.

Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Панас Мирний);

Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Ю. Збанацький);

// Про співочого птаха.

Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: “Здоров, співун!..” (Л. Глібов);

Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. співун — співу́н іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. співун — -а, ч., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. || Про співочого птаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. співун — СПІВА́К (той, хто уміє і любить співати; фахівець зі співу), СПІВЕ́ЦЬ, СПІВА́КА розм., СПІВУ́Н розм.; СОЛОВЕ́Й, СОЛОВЕ́ЙКО (про людину з гарним голосом, яка володіє мистецтвом співу); СОЛІ́СТ (співак, який виконує сольну партію); ХОРИ́СТ (співак хору). Словник синонімів української мови
  4. співун — СПІВУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун… (Мирний, І, 1949, 213); Переді мною був не той Павло... Словник української мови в 11 томах
  5. співун — Співун, -на м. Пѣвунъ. Зміев. у. Мир. ХРВ. 131. Словник української мови Грінченка