співун
СПІВУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає.
Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун… (Мирний, І, 1949, 213);
Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Збан., Ліс. красуня, 1955, 10);
// Про співочого птаха.
Побачив він між рястом Солов’я І став йому гукати: «Здоров, співун!..» (Гл., Вибр., 1957, 139);
Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (Донч., VI, 1957, 238).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- співун — співу́н іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- співун — -а, ч., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. || Про співочого птаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
- співун — СПІВУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... Словник української мови у 20 томах
- співун — СПІВА́К (той, хто уміє і любить співати; фахівець зі співу), СПІВЕ́ЦЬ, СПІВА́КА розм., СПІВУ́Н розм.; СОЛОВЕ́Й, СОЛОВЕ́ЙКО (про людину з гарним голосом, яка володіє мистецтвом співу); СОЛІ́СТ (співак, який виконує сольну партію); ХОРИ́СТ (співак хору). Словник синонімів української мови
- співун — Співун, -на м. Пѣвунъ. Зміев. у. Мир. ХРВ. 131. Словник української мови Грінченка