співчувати
СПІВЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Чуйно ставитися до чийого-небудь горя, до чиїхсь переживань.
Про нього говорять, йому співчувають, за ним плачуть і пишуть йому довгі й ніжні листи (М. Коцюбинський);
Нічого порадити тобі не могла, бо я не вмію радити, а тільки розуміти і співчувати (Леся Українка);
Антін від усієї душі співчував лиху Семків .. Вони билися, мов риба в сітях, щоб прогодувати десять ротів (С. Чорнобривець).
2. Прихильно, доброзичливо ставитися до кого-, чого-небудь; схвалювати щось.
Не у всьому я можу цілком співчувати Вам [О. Кобилянській], так, напр., я не поділяю Вашого нітчеанства [ніцшеанства], бо сей філософ ніколи не імпонував мені яко філософ (Леся Українка);
– Ви не ображайтеся на мене, будь ласка, товаришу Бачура, я співчуваю вашим думкам, але... не вірю. Розумієте? Я не вірю, що вас хтось підтримує (М. Чабанівський);
// Підтримувати діяльність, напрям якої-небудь організації, партії, бути ідейно близьким до неї.
Співчувати демократам.
Словник української мови (СУМ-20)